Важливим напрямком виховної роботи школи є розумове виховання. Розумове виховання – це спільна діяльність вихователя і вихованців, спрямована на розвиток інтелектуальних можливостей та здібностей школярів, забезпечення умов їх самореалізації, вільного вибору світоглядної позиції, соціально-значущих вітчизняних надбань і світової культури, орієнтації у навколишньому середовищі. У процесі розумового виховання нагромаджується фонд знань: факти, термінологія, символи, імена, дати, назви, поняття, зв'язки та залежності.

Зміст розумового виховання складають:

1) виховання культури навчальної праці, що має такі елементи:

–планування розумової праці( вироблення режиму праці і відпочинку,

   уміння складати план відповіді, алгоритми виконання домашніх

   завдань, інших видів навчальних завдань);

–     чітка організація розумової праці (вироблення уміння вибирати оптимальні форми, методи, прийоми діяльності);

–     дотримання правил навчальної гігієни (нормативів освітлення, підбору меблів, пауз у навчальній діяльності);

–     уміння працювати з книгою (виділяти головне в тексті, складати план, тези, конспект, ставити питання до тексту, виділяти незрозуміле);

–     самоконтроль і корекція своїх дій (уміння перевіряти обчислення оберненими діями, звірятися з відповіддю, аналізувати задачу та її розв'язання);

–     самоаналіз результатів розумової праці (робота над помилками, поглиблення знань, відпрацювання певних умінь);

2) розвиток пізнавальних потреб учнів, які лежать в основі мотивів навчання;

3) формування інтелектуальних умінь і розумових якостей школярів (уваги, пам'яті, мислення, уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати тощо).

Громадянське виховання це процес формування громадянськості як інтегрованої риси особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною і захищеною.

          Громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядна і технологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Метою громадянського виховання  є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттям, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Національне виховання –  це процес формування національної самосвідомості, громадянських якостей, патріотизму і поваги до інших націй.

Основними засобами національного виховання є:

–  рідна мова, досконале володіння якою, дозволяє глибше оволодіти надбаннями вітчизняної культури ;

–   рідна історія, яка є невичерпним джерелом історичної пам’яті та мислення учнів, сприяє глибокому засвоєнню витоків духовності рідного народу, інших народів, які здавна живуть на території нашої країни;

–      родовід –знання дитиною свого генетичного коріння, включення дітей у продовження родинних звичаїв, традицій;

–      краєзнавство – прилучення школярів до героїки минулих епох, трудових подвигів, мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва;

–   національна міфологія  як вид народної творчості, що сприяє формуванню національного характеру, світогляду, філософського осмислення дійсності;

–    фольклор, в якому відображено духовне багатство народу, самобутнє тлумачення явищ природи і людського життя;

–      народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, кожна дата якого прилучає до осягнення традицій і звичаїв свого народу;

–  національна символіка, яка консолідує націю в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту;

–    народні прикмети, вірування, які одухотворяють природу, вчать берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку.

      Сформованість у школяра національної самосвідомості дозволяє йому  відчути себе часткою національної спільноти, носієм  національних цінностей, відповідальним перед своєю нацією, навчитись осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку, утвердити віру в духовні сили своєї нації.

Моральне виховання –  процес оволодіння соціальними зразками моральної поведінки. Його метою є засвоєння учнями системи ідей , норм і правил поведінки та діяльності, яка складає життєву позицію особистості. Моральне виховання – це поступальний багатогранний процес, що здійснюється на основі комплексного підходу і вирішує такі завдання: розвиток моральної свідомості; виховання моральних почуттів та переконань;  формування морально-етичних норм поведінки, звичок, набуття учнями досвіду моральних стосунків.

 Головний критерій оцінки моральної вихованості – поведінка учня, ставлення його до праці, навчання, навколишньої дійсності, власності, особистих речей, до старших, до самого себе.

Тісно пов'язане з моральним правове виховання школярів – процес вироблення, розвитку і закріплення правових переконань, готовності діяти у відповідності до закону. В його основі лежить розуміння учнями правових норм, юридичних прав і обов'язків, законності та незаконності різних вчинків, їхнє ставлення до права, законів, Конституції України, а також правові вимоги, тобто правова свідомість.

Зміст правового виховання:

– вивчення державного права( основи організації суспільства і правового

   становища особи, державного устрою, Конституції України);

         Фізичне виховання – це процес розвитку фізичної досконалості школяра. Його метою є зміцнення здоров’я учнів, загартування організму, розвиток фізичних можливостей, рухових умінь і навичок.

Зміст фізичного виховання включає в себе наукове обґрунтування фізичного та психічного здоров'я учнів, пропаганду здорового способу життя (виконання  фізичних вправ, залучення до рухливих ігр, правильне харчування, дотримання режиму праці та відпочинку, попередження тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії), формування і вдосконалення рухових навичок, розвиток фізичних якостей ( сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності).

Естетичне виховання – це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

Основою естетичного виховання, вважав видатний педагог В.О.Сухомлинський, є краса: "у світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу. Краса – це глибинне людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, в її душі – не було б нашої свідомості – не було б і краси... Краса – це радість нашого життя."[1]

 Метою естетичного виховання є допомога учням у досягненні високого рівня естетичної культури особистості, здатності до естетичного освоєння дійсності.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче мистецтво, театр, кіно, засоби масової інформації, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителя, його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон , взаємини між учнями і учителями та ін.

До провідних напрямів естетичного виховання належать:

1) вивчення предметів та курсів художньо-естетичного циклу;

2) залучення учнів до педагогічно організованої художньо-творчої колективної діяльності у загальношкільних самодіяльних об’єднаннях і колективах, гуртках, студіях і клубах за інтересами, організація масових мистецьких заходів, колективна , групова та індивідуальна робота з учнями поза межами загальноосвітнього закладу;

3) залучення батьків до естетико-виховного процесу;

4) створення педагогічних умов для художньо-естетичної самоосвіти школярів, стимулювання естетичного саморозвитку учнів.[2]

Показниками естетичної вихованості учнів служать їхній зовнішній вигляд, манера поведінки, мовлення, стан їхніх підручників, зошитів, уміння розпізнати прекрасне в оточуючому житті.

Екологічне виховання – це спільний процес діяльності вихователя і вихованців, спрямований на формування відповідального ставлення школярів до довкілля. Його метою є формування екологічної культури школярів, а завданнями – нагромадження знань про довкілля, виховання таких почуттів, як любов до природи, бажання її берегти і примножувати, формування умінь і навичок природоохоронної діяльності, залучення учнів до активної роботи по збереженню і поліпшенню довкілля.

 Статеве виховання – це процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі. Його мета – формування моральних стосунків між особами протилежних статей, культури,  дружби, кохання, інтимних почуттів.

Серед завдань статевого виховання варто виділити такі, як:

– формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчат;

–   ознайомлення з анатомо-фізіологічними особливостями статей;

–    формування  взаємоповаги  хлопців і дівчат;

–    виховання відповідальності за свої дії в статевих стосунках;

–    виховання прагнення до створення сім’ї.

Трудове виховання – це процес взаємодії вчителя і учнів з метою розвитку у школярів працьовитості. Метою трудового виховання є формування у школярів відповідального ставлення до праці . Воно покликане забезпечити :

– теоретичну підготовку , опанування знаннями, які є базовими для організації трудової діяльності;

– психологічну підготовку – виховання розуміння необхідності праці, почуття відповідальності, позитивного ставлення до праці, як розумової, так і фізичної;

– практичну підготовку, тобто розвиток умінь і навичок різних видів праці, розвиток культури праці.

Основними засобами трудового навчання є різні види праці: навчальна праця (розумова і фізична), праця по самообслуговуванню, суспільно корисна праця, виробнича праця.

Економічне виховання  – це процес  взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на виховання економічної культури школярів.

Важливим завданням економічного виховання є  формування економічної свідомості – розуміння учнями основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

До завдань економічного виховання також належать такі, як:

– розвиток почуття господаря, відповідальності, обов’язку, дисципліни, колективізму;

– формування ділових якостей: підприємливості, активності, ініціативності, прагнення до оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції;

– розвиток умінь і навичок: планування й організації власного бюджету, доходів і витрат сім’ї, піклування про власне здоров’я, бережливого ставлення до природи і суспільного добра;

– формування здорових матеріальних потреб ( важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними).

Профорієнтаційна робота в школі – це процес взаємодії вихователя і вихованців, спрямований на допомогу учням у професійному самовизначенні. Професійне самовизначення або свідомий вибір професії – це вибір, здійснюваний учнем на основі знань про зміст професій та їх вимог до людини, а також про ринок професій.

Система професійної орієнтації містить такі компоненти: професійне інформування, професійне виховання, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір та професійна адаптація.